Характеристика Ярузької територіальної громади
Центральний населений пункт ЯРУГА, розташований в Могилів - Подільському районі Вінницької області, сільська рада знаходиться в с. Яруга по вулиці Дністровській, 106. Відстань до районного центру 25 км.
До Ярузької сільської ради входять два села Яруга та Івонівка.
Площа населених пунктів становить - 521 га, в т.ч. державна власність - 346 га, приватна власність - 175 га. Загальна чисельність населення – 953 чол.; домогосподарств - 458 дворів.
Територія сільської ради становить всього 3117,1 га в т.ч.:
- рілля – 1772,10 га (в т.ч. розпайована – 1232,1 га),
- землі населенного пункту - 521 га,
- землі водного фонду – 60 га,
- землі історико – культурного значення - 2,5 га,
- землі Віноблагроліс - 364 га,
- землі Ямпільського лісництва Могилів – Подільського держлісгоспу - 287,8 га,
- інші землі – 110,3 га.
На території сільської ради розташовані:
- Ярузька школа І-ІІІ ступенів,
- Дві сільські бібліотеки,
- Будинок культури та сільський клуб,
- Ярузька амбулаторія загальної практики сімейної медицини,
- Івонівський фельшерсько-акушерський пункт,
- Ярузьке відділення поштового зв’язку.
Історія села Яруга
Як кожен населений пункт, село Яруга має багатовікову історію. Розташоване воно на лівому березі річки Дністер, на його крутому схилі. На правому – західному березі – територія Молдови. По руслу Дністра проходить державний кордон України. Назва села походить від свого розташування в Яру, утвореного річкою Оленьок .Місцевість села порізана балками і ярами. З корисних копалин багата на пісковик, вапняк, крейду, глинястий сланець, пісок, глину та рідше зустрічаються фосфорити, подекуди пісчані.
На території села знайдено багато речей минулого. Серед них виділяються знаряддя праці трипільської культури і словян. Дата заснування села Яруга не встановлена. В епорхіальних відомостях від 1896 року зазначається, що в XVІІ ст.. село Яруга стає відоме тим, що в 1617 році воно перейшло у власність від Потоцьких до словяни . Проте у XVІІІ ст. Яруга знову переходить до Потоцьких. У 1768 р. один з Потоцьких проміняв Яругу на Смотрицьке староство і з того часу Яруга складає окреме староство, в склад якого входили села Яруга, Суботівка, Івонівка, Дорошівка,Михайлівка, Біла. Але після приєднання Поділля до Росії Ярузьке староство було прираховане до казенних сіл. 300 років тому в Ярузі побудована дерев’яна церква, а в 1861 році вона була замінена кам’яною. В цих відомостях зазначається, що тоді було 1279 прихожан (в т.ч. чоловіків – 663 і жінок - 616). Церковної землі 83 десятини. Церковно – приходська школа існувала з 1885 року. Приміщення школи було збудовано в 1889 р.Тут навчалось 28-35 дітей. Вчитель був один. Термін навчання був розрахований на три роки. По закінченню школи молодь не мала змоги навчатись де інде, а тому залишалась в селі.Слід відмітити, що до Великої Жовтневої революції вищу освіту все ж отримали два чоловіки (еврї): Фіш- медичну, а Співок – агрономічну. В середньому спеціальному закладі навчався син попа Боржицького. Неписьменних нараховувалась близько 70%.
Єврейське населення з’явилось в селі в XVІІ ст. Переважно це були селяни – одноосібники, кустарі та приватні торговці. Їм за положеннями 1835 року було дозволено займатися розведенням виноградників. Торговець Майданник мав у власності винний льох, він скуповував у населення вино по 6 коп. за 1 літр, а продавав по 15 коп.
В кінці 1920 року було утворено сільську Раду. З метою підняття сільського господарства в 1932 році було організовано машинно – кредитове товариство. Ця організація допомагала селянам в придбанні с/г інвентаря, виноградних сажанців, насіння і хімікатів.
В 1924 році відкрито медичну амбулаторію, організовано клуб.
В 1929-1930 роках проводилась суцільна колективізація. Було організовано два колгоспи: імені Петровського (єврейський) і Перемога.
В 1939 році проведено суцільну електрифікацію села. За високі врожаї в 1940 році колгосп «Перемога» став учасником Всесоюзної с/г виставки, а колгосп ім. Петровського був учасником виставки за високі врожаї винограду. Набагато зросли матеріально – побутові умови колгоспників.
З початком ВВ війни, уже через місяць колгоспи були готові до евакуації. Ворожі літаки неодноразово бомбили Яругу, внаслідок цього було знищено колгоспні ферми, майстерні, клуб, бібліотеку, жилі будинки селян. В перших числах серпня 1941 року Яруга вже була окупована німецько – румунськими військами, які розграбували все, що було нажите: вивезли весь с/г інвентар, устаткування,поголів*я тваринницьких ферм, тару з виноробень, знищили понад 20 га винограду, зруйнували школу. В цілому збитки склали 4 млн. 800 тис. крб. В цей період мирному населенню важко жилося, а особливо євреям. На території «містечка» окупантами було створено « гето» для знищення єврейського населення. Ризикуючи життям українське населення пробивалось в « гето» для передачі продуктів. Влітку 1942 року каральним загоном було страчено понад 1600 біженців з Бесарабії та Буковини, а також 56 чол яружан.
В боях за Батьківщину брали участь 294 жителі с. Яруга, з них 187 нагороджено орденами та медалями Радянського Союзу. Загинуло на фронті 199 чол.
17 березня 1944 року село Яруга було звільнено від окупантів.
Історія села Івонівка
Село Івонівка знаходиться на правому березі річки Мурафа. Село ніби ховається серед мальовничих схилів та скель. В 1924 році в пустій хаті була знайдена книжка, написана гусячим пером; то була книга про заснування села Івонівка па організацію церковного приходу. В ній розповідалось, що територія на якй зараз розташоване село, в далекому минулому служила пасовищним пустирем, для навколишніх сіл. На цьому пасовиську (досить гористому) випасав отару чабан Іван, Розповідають що він родом з Буші, а після знищення Буші став чабаном в Ярузі. Для своїх овець Іван недалеко млина спорудив читири землянки, а собі хату, яку звали колибою,
Це була перша хата села. Пізніше німець Сахар проїздом з Ямполя облюбував цю місцевість і побудував невеликий млин, а для його обслуговування побудував декілька хат.
Так село почало рости. Люди жили в приземкуватих хатах з маленькими віконцями. Навколо хати були хліви, обори,кучі гною. Хліба людям прохарчуватися не вистачало, хоча деякі й мали 10-12 десятин землі. Урожаї були низькі. Село було не панське,а державне. В селі була велика смертність, особливо дитяча. Люди здебільшого займались землеробством, але головним заняттям було виготовлення із каменя різних кам’яних виробів і особливо млинівського камення, яке вигідно продавалось в сусідні села. Весною, після закінчення посівної, селяни їхали чумакувати до Одеси, везучи туди пшеницю, спирт, а звідти сіль та інші товари. В селі поселились втікачі іспанських поселень. Приписували селян до казенного села за плату по 75 коп. Селяни повинні були відбувати державну повинність: наприклад ремонт дороги Могилів – Подільський – Ямпіль.
В 1889 році діяла церковно-приходська школа з однорічним строком навчання, яка діяла в звичайній сільській хаті. На навчання приймали дітей 9-10 років, вчив дітей Ставничук Федір Апатович (звільнений в запас офіцер царської армії родом з села Антонівки Вінницької області). Весь контроль над процесом навчання в школі належав церкві. В 1910 році під керівництвом попа Андрія Чернявського в селі побудоване приміщення школи. Будівництво проводилось за рахунок держави, але весь будівельний матеріал дало село і всі роботи на будівництві виконували селяни. Хата – школа мала кам’яні стіни, солом’яну покрівлю і глиняну підлогу. Стіна розділяла школу на дві половини: в одній половині проходило навчання дітей, яких налічувалось 25. А в другій половині жив учитель. Пізніше школа була уже з 3-х річним строком навчання. Школярів навчали чисто-писанню, історії, рахуванню і велику увагу приділяли часослову. Безпосередній контроль за навчанням належав попові, який пильно стежив за діяльністю вчителя та вихованню дітей в релігійному дусі. Після закінчення курсу навчання дітям призначалися іспити. Ці іспити діти складали в Ярузі або в Бандишівці, залежно від того де зупинялась екзаменаційна комісія.
В 1930 році 4-х річна школа була переведена на семирічний курс навчання, діставши назву Івонівська неповно - середня школа. При чому навчання стало безкоштовним і обов’язковим для дітей віком 8,9,10- ти років.
В 1919 -1920 рр. в селі організовано партію комнезамів, членами якої були тільки бідняки та середняки.
В 1921-1922 роках в селі організовано споживчу кооперацію, на принципі паїв.
Восени 1929 року почав організовуватись колгосп «Перемога». Спочатку об’єдналось 38 господарств, а потім стало понад 100. В 1930 році організували тваринницьку ферму, на якій спочатку були лише свині і за півтора року поголів’я зросло до 150 штук. Згодом побудували корівник та конюшню.
В 1929 році створено комсомольську роганізацію з 5 членів. А в 1931 році створено партійну роганізацію (перед війною вона складалась з 6 чоловік).
В 1939 році побудовано ГЕС.
В селі був патронаш, де виховувались діти – сироти.
ВВ війна перервала розвиток села. Село потрапило під окупацію німців; цю територію в складі так званої Трансністрії передали Румунії. Замість колгоспу в селі під час окупації було щось на зразок сільськогосподарської общини.
У післявоєнні роки у відбудові сільського господарства було багато труднощів. У господарстві підірваному війною та засухою 1946 року не вистачало машин, насіння, фуражу… Держава надала людям насіння, дала кредити, техніку.
Неродючі схили села були засаджені виноградниками та садами. Збільшені посіви кукурудзи та гороху, що зумовила ріст тваринництва.
